Главная Статьи Разное Бездуховність – шлях до зникнення людства

Бездуховність – шлях до зникнення людства

Статьи - Разное
17.03.2012 17:35

малонухина

Одного чоловіка з тачкою запитали : «Що ти робиш?» .
- «Веліли возити каміння – вожу».
Запитали другого, такого ж, і він відповів: «Я будую собор святого Петра».

Давній переказ.

Собор святого Петра в Римі стоїть завдяки тому, другому, котрий знав і розумів, відчував серцем, що він будує, і для чого він це робить.

Новодення… Сучасна людина. Вона завжди кудись поспішає, вона заклопотана, адже головне гасло зараз – «час – це гроші!». Людина вже встигла втомитися від своєї роботи, часто марної праці. Але ж вона працює і стрімко пливе за течією новодення, щоб знайти своє місце в житті, щоб встояти перед навалою щоденних дрібних та важливих проблем. Так що ж тоді таке наше життя? Це наша робота? Наша щоденна праця? Мета якнайбільше заробити, щоб утамувати стрімко зростаючу жагу нових, кращих матеріальних благ??? Людина почала ставити свої інтереси, цілі та бажання понад свого Творця. Духовна криза людини – це духовна криза людства, безмежна провалина, у яку ми щодня поринаємо, не помічаючи того.

Бездуховність. Вона, немов тонка та прозора чорна вуаль, щодня, щохвилини вкриває все більше і більше людських сердець. Але не можна говорити, що люди зовсім забули про слово «духовність». На мою думку, воно, навпаки, стало легким, як полова, і зарясніло у мові людства. Одні шукають її у релігійних віруваннях різних народів. Інші ж несуть своїх дітей до церкви охрестити, але потім не вчать їх жити по-християнськи. Деякі прикладають духовні зусилля у науковій сфері, і теж, начебто, стають більш духовними…

Але ж сьогодні людство має значну превагу. Ми – люди 21 століття, вільні у своїх думках та вчинках, своїх переконаннях та стремліннях! Міркуючи про це, мимоволі у пам’яті виринають спогади про твір Миколи Хвильового «Я – Романтика». Головний герой твору говорить про себе: «Я бандит – за однією термінологією, інсургент – за другою», «І я главковерх чорного трибуналу комуни – нікчема в його руках, яка віддалася на волю хижої стихії». Він «м’ятежний син своєї матері. І він був змушений, змушений самим собою позбавити життя найріднішої людини – своєї матері Марії, що завжди , навіть у його спогадах, пахла м’ятою; матері, яка втілює образ «тієї самої Марії, що стоїть на гранях невідомих віків».

Чому він скоїв таке? Невже так боявся втратити власне життя, віддати його чорній комуні, яку сам зневажав. Ні! Він вже не володів своїм життям, адже бездуховність захопила його серце і розум…

Бездуховність чатує на наші серця щохвилини, а саме: коли ми проходимо повз каліку і лишень співчуваємо їй; коли ми засуджуємо молоду дівчину, що невідповідально завагітніла; коли багато говоримо про молодь, що палить та вживає алкоголь, але чомусь не досить здатні переконати її зійти з хибного шляху; коли ми виходимо з крамниці з повними пакунками у руках, і проходимо швидко і холодно повз жебрака з очима, у яких давно згасло полум’я життя.

Людство відірвалося від джерел, воно перестало заглиблюватись у себе, йти по дорозі вічного пізнання істини. Ми зупинилися на перехресті долі людства і обрали шлях забуття релігійного коріння: перестали служити ідеалам, які народилися у проповідях Христа.

Ми мусимо воскресити духовний корінь людства. Потрібно повернутися до перехрестя у своєму серці і обрати інший, нехай важчий, але потрібний нам шлях. Ми можемо і ми здатні скинути чорну вуаль з наших сердець, інакше бездуховність стане початком людського кінця!!!

Автор: Малонухіна Еліна
Студентка групи А-09-2/9
Дніпропетровського монтажного технікуму
2011 рік

Слово від куратора.

Матвія 13:3 « Ось вийшов сіяч сіяти насіння свої…»

Іноді робиш щось і не бачиш плід. І думаєш: «Навіщо я це роблю? Марную час!». Сієш Боже Слово і не зовсім бачиш куди воно впало!Чи то на каміння, чи то на поверхню грунта, чи у бур’ян. Як не бачиш куди падає насіння плоду! І тільки восени бачиш яке насіння зійшло. А коли бачиш плід, то радієш, що Господь благословив!!!

Коли прочитала твір Еліни, то зрозуміла, що праця не марна. Є плід! Треба «сіяти» в студентів, в молодь. Радію, що молоді люди не байдужі, не глухі до Слова Божого! Дякувати Богу!

Куратор групи А 09-2/9
Викладач архітектурних дісциплін
Дніпропетровського монтажного технікуму
Бекмурзіна Юлія Михайлівна